Цікаві факти з життя Конституції

28 червня для багатьох – просто іще один вихідний день. А для тих, у кого він робочий (для політиків, аналітиків, технологів та різномастих експертів), – це привід повправлятися у словесній еквілібристиці та присягнути на вірність принципам, яких ніхто насправді не збирається дотримуватися. Дуже хочеться відійти від традиції багатослівно говорити ні про що й сказати про нашу "іменинницю" просто, тепло й по-людськи. Адже вона того варта, й інша річ – чи варті її ми. До 24-ї річниці ухвалення української Конституції 112.ua підготував 24 факти з її життя, а також з життя її "колег".

Ні, ми не перші

Існує красивий міф про те, що саме Україна дала світові першу конституцію. Але це не так. Звісно, багато що впирається у те, що саме вважати конституцією. Якщо розуміти під цим терміном зведення прав та свобод людини (або прообраз таких прав), то на звання піонера тут претендує Велика хартія вольностей, укладена 15 червня 1215 року.

У хартії – своя довга історія, яку ми не будемо переповідати. Як спойлер зауважимо, що один з британських королів – Іоан Безземельний – почав поводити себе доволі нахабно і зазіхати на місцеве самоврядування. Тобто на інтереси баронів, яким це не сподобалося, і вони пішли війною на Безземельного. Король, щоб не втратити корону, а з нею і голову, був змушений підписати 63 статті хартії, яка гарантувала права і свободи знаті, а також декларувала верховенство закону. І хоча про простий люд у хартії не йшлося, це був перший документ такого штибу.

Але Орлик все одно – молодець!

Що стосується Пилипа Орлика, гетьмана Війська Запорізького, якому якраз і приписують першу у світі конституцію, то тут історія така. Укладений ним 5 квітня 1710 року документ містив радше символічні настанови, які декларували ідеї та принципи, на яких мала будуватися козацька держава. Перший параграф присвячено питанню віри, в ньому заявлено про православ’я як панівну релігію в козацькій державі, а також про відновлення автокефалії української церкви. Третій пункт конституції говорить про потребу у "братерстві" з кримським ханством.

Прикметно, що у соціально-економічному сенсі конституція Орлика давала більше позитиву навіть не козакам, а селянам та міщанам. За нею, передусім, суворо заборонялася панщина. Були привілеї й для міст, які більше не мали утримувати війська – ті йшли в похід за свій кошт. Дрібні торгівці, за Орликом, не платили податків. Був поділ на законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. А гарантом цілісності кордонів держави виступав гетьман – як зараз президент. У цілому вийшло доволі непогано, але є одне "але": чинності конституція Орлика так і не набула.


Наступну конституцію написали аж за два століття

Наступна конституція також була пострілом у молоко, адже державу, де вона мала б стати основним законом, не було створено. 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, була ухвалена Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). У Конституції наголошувалось, що вся влада в УНР "походить від народу", а її верховним органом мають стати Всенародні Збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.

Скоропадський також зробив спробу

Після падіння Центральної Ради до влади в Україні прийшов Павло Скоропадський, який оголосив себе гетьманом і розпустив ЦР. Він також написав щось на зразок конституції, а саме "Закони про тимчасовий державний устрій України". Згідно з ними, вся влада зосереджувалася в руках гетьмана, запроваджувався становий поділ населення на рівних у правах "козаків" та "громадян", а вищу судову владу здійснював призначуваний гетьманом Генеральний суд.

Радянських конституцій було чотири

За часів СРСР Україна пережила чотири конституції – 1919, 1929, 1937 та 1978 років. Кожна з них мала свої особливості. Конституція-1919 встановлювала диктатуру пролетаріату, конституція-1929 декларувала добровільність входження України до складу Радянського Союзу, конституція-1937 була зліпком зі "сталінської конституції" СРСР 1936 року, а конституція-1978 містила норму про "керівну роль партії".

До появи майже народної пісні "Най жиє, най жиє, най жиє КПРС на Чорнобильській, Волинській та на Рівненській АЕС" лишалося всього якесь десятиліття…

Конституція-1996 була фактичним розлученням з СРСР

Слід розуміти, що й після проголошення у 1991-му Незалежності, Україна продовжувала жити за радянською конституцією 1978 року. І так тривало довгих п’ять років. Лише 28 червня 1996 року, після 23 годин дебатів в сесійній залі парламенту ухвалили не просто черговий закон – дякуючи 315 депутатам, які голосували "за", Україна нарешті оформила юридичне "розлучення" і з Росією, і з СРСР.

Тоді ж вперше прозвучав затверджений Конституцією національний гімн та урочисто був внесений синьо-жовтий прапор.

Основний закон писали три роки, а ухвалили завдяки каві

Процес написання Конституції був дуже довгим і складним, а стартував він із всенародного обговорення її положень, яке запустили ще у 1993-му. Безпосередня ж робота над нею почалася у парламенті 4 квітня 1996 року, коли 10 депутатських фракцій (без соціалістів та комуністів) створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції. Очолив її тодішній заступник голови "Народного Руху" України Олександр Лавринович. Згодом його змінив на цій посаді покійний нині Михайло Сирота.

11 травня 1996 року підготований проект Конституції було передано на розгляд Верховної Ради. Розпочалася робота в комісіях та сесійній залі. "Декілька разів справа доходила майже до бійки, до зриву засідання", – згадує депутат ІІ скликання Валентин Яблонський. Нарешті 4 червня 1996 року 258 народних депутатів проголосували за ухвалення проекту Конституції в першому читанні. А 27 червня розпочався розгляд документу у другому читанні – так стартувала знаменита "конституційна ніч". Нарешті 28 червня 1996 р. о 9-й годині 18 хвилин Конституцію було ухвалено.

"Добре, що внизу працював буфет. Скільки чорної кави тоді було випито, лише буфетниці знають, адже була глибока ніч, організм кожного вимагав перепочинку, а зробити цього ми не мали права", – каже Яблонський.


У Конституції-1996 був свій прообраз

У середині дев’яностих протистояння тодішнього президента України Леоніда Кучми та тодішнього спікера ВР Олександра Мороза досягло апогею. Кучма погрожував розпуском парламенту, і, щоб цього уникнути, представники парламентських фракцій підписали з президентом так званий Конституційний договір. Було це у 1995 році.

Конституційний договір був одночасно і компромісом між законодавчою та виконавчою гілками влади, і прообразом майбутньої Конституції. Він значно зміцнив владу президента України. Ключовий момент: очільники областей не обиралися, а призначалися главою держави, що дало Кучмі контроль над регіонами — найважливіший інструмент управління країною.

Та й загалом коло повноважень органів виконавчої влади та їхній вплив на економічні й суспільні процеси значно посилювалися. Президент України визнавався главою держави і главою виконавчої влади. Він особисто призначав склад Кабінету міністрів та прем'єр-міністра.

Кучма готував референдум під ухвалення "своєї" Конституції

Як би ми не критикували редакцію 1996 року, Україна могла б отримати значно гірший Основний закон – ситуацію врятувала знаменита "конституційна ніч", адже на осінь 1996-го Леонід Кучма вже запланував референдум, на якому мала затверджуватися Конституція у його власній редакції. Сила парламентаризму проявилася в тому, що Верховна Рада завадила президенту повністю узурпувати владу – так само, як свого часу британські феодали дали по загребущих руках королю Іоану Безземельному. 

У Раді боротьба точилася довкола моделі парламентської та президентської республіки
Учасники процесу ухвалення Конституції згадують, що головною була дискусія щодо повноважень: Адміністрація президента і особисто Леонід Кучма були категорично проти, щоб держава ставала парламентською республікою. Процес був довгим та виснажливим.

На фінішній прямій боротьба здебільшого розгорнулася між двома групами депутатського корпусу: тими, хто виступав за жорстку президентську владу та центризм, і тими, хто надавав перевагу парламентській республіці. Щоб посилити владу президента, пропонували започаткування двопалатного парламенту. Але ця норма так і не пройшла.


З Криму не вдалося прибрати російські кораблі…

"Про Крим дискусія була дуже гострою, – згадує в інтерв’ю "Радіо Свобода" депутат ІІ скликання Володимир Стретович. – У першій реакції Конституції було записано, що розміщення військових баз іноземних держав на території України не допускається, і це мало бути записано в основній частині, де йде мова про загальні положення. Але оскільки був шалений тиск з боку Росії, то це питання було під певним впливом виключене, оскільки Конституція була компромісним документом".

"Тоді вирішили як напівзахід перенести це питання у перехідні і прикінцеві положення, де зазначається термін, що війська Чорноморського флоту залишаються, але не більше ніж на 20 років, тобто до 2017-го, і це тоді знайшло консенсус. Ця дискусія була дуже гострою і тривалою із залученням експертів НАТО. Шляхом компромісів прийшли до такої формули, яка за належного виконання могла бути здійснена", – говорить екс-нардеп. Цілком можливо, що, якби не додаткова 20-літня присутність Чорноморського флоту в Криму, події 2014 року розвивалися б за іншим сценарієм.


…але вдалося прибрати "президента Криму"

Зараз вже мало хто про це пам’ятає, але у 1993-1995 роках існувала така посада, як "президент Криму". Першим і останнім президентом півострову був проросійський політик Юрій Мєшков. За наполяганням Олександра Мороза під час обговорення тексту Конституції норму про цю посаду вилучили.


Щодо Бога Мороз запропонував компроміс

І ще одне втручання Мороза у процес було вирішальним. Коли депутати почали голосувати преамбулу Конституції, виникла затримка. У преамбулі містилися слова: "…усвідомлюючи відповідальність перед Богом". Комуністи категорично виступили проти подібного формулювання. Зрештою, спікер Мороз запропонував компроміс: "Давайте так: хто вірить у Бога – усвідомлює свою відповідальність перед Богом. Хто не вірить у Бога – вписуємо через кому "перед власною совістю". У такій редакції преамбула Конституції існує і донині.


В України могли бути… три столиці

З такою несподіваною ініціативою виступив академік Володимир Семиноженко. Він запропонував, щоб Україна мала декілька столиць. Юридична столиця – це Харків, адміністративна – Київ, фінансова – тодішній  Дніпропетровськ. Зайве казати, що під час обговорення Конституції ця норма не пройшла.


Найбільший камінь спотикання – Український народ

Свідки ухвалення Конституції перераховують топ-3 найбільш дискусійних моментів. Перший – це цитована вище преамбула зі згадкою Бога. Другий – синьо-жовта символіка, проти якої категорично виступали ліві сили. "Хоча б десь має бути щось червоне – хоч "полосочка" якась!" – наполягали, як згадує екс-нардеп Віктор Мусіяка, комуністи та соціалісти. Проте, зрештою, обійшлося без червоних смужечок.

Нарешті, останній момент стосувався того, яке формулювання має бути вжитим у Конституції – "Український народ" чи "народ України". "Це взагалі було питанням життя і смерті, – розповідає "Українській правді" парламентар попередніх скликань Роман Безсмертний. – Зрештою, Іван Попеску, депутат від Чернівецької області, знайшов формулу, що "Український народ" треба писати з великої літери як власну назву (у такий спосіб вдалося уникнути етнічної прив’язки)".


У нас прав більше, ніж обов’язків

І ось тепер у нас, в "Українського народу з великої літери", згідно з Конституцією, є значно більше прав та свобод громадянина, аніж обов’язків – так, принаймні, порахували конституціоналісти. То чи не в цьому, бува, полягає коріння невиконання нами самої Конституції?


Конституція України зберігає низку гарантій, які не виконуються

Втім справа не лише у народі. Один з моментів, через який наша Конституція виглядає певним "анахронізмом", пов'язаний із суперечністю між високим рівнем прав і свобод, передбачених нею, та недосконалою системою влади, яка неспроможна забезпечити гарантування цих прав і свобод. Це стосується передусім соціальної сфери, зокрема безкоштовної медицини та освіти, котрі лишаються суто декларативними (і декоративними!) положеннями.

Президент присягає на Конституції, але в ній самій такої вимоги нема

Сама Конституція не регулює процедуру інавгурації президента України і навіть не містить подібного терміну. Основний закон наводить лише текст присяги глави держави. Покладання президентської руки на Конституцію регулюється постановою Верховної Ради. Що ж стосується Пересопницького Євангелія, то присяга на ньому відбувається за бажанням фігуранта. Проте досі Україна не знала жодної церемонії інавгурації, де президент не присягав би і на Конституції, і на Євангелії одночасно.

Конституцію змінювали 8 разів

Відповідні правки вносили у 2006, 2010, 2011, 2013, 2014, 2016, 2019 та 2020 роках. Останні дві торкаються закріплення в Основному законі курсу на зближення з НАТО та ЄС, а також зняття депутатської недоторканності. Вісім правок – це поки небагато, бо, для прикладу, до Конституції США було внесено 27 коректив. Але тут, щоправда, варто зважати на те, що Конституція США веде свій відлік від 1787 року, тобто існує вже 233 роки, а не 24, як наша.


Основний закон могли доповнити на референдумі-2000

У 2000 році за ініціативою Леоніда Кучми було проведено Всеукраїнський референдум, на який було винесено 4 запитання. Тодішній гарант повернувся до ідеї двопалатного парламенту, реалізація якої могла б посилити президентську вертикаль. Двопалатний парламент був одним із запитань тодішнього плебісциту. Решта три торкалися розширення повноважень президента у разі розпуску парламенту, скорочення складу Верховної Ради до 300 депутатів та зняття депутатської недоторканності.

На всі чотири запитання учасники референдуму дали ствердні відповіді, проте його результати так і не було імплементовано. Ситуація не змінилася навіть тоді, коли Конституційний суд виніс ухвалу про те, що результати волевиявлення народу України не потребують жодних узгоджень з Верховною Радою України і мають силу Закону.

Конституцію істотно перекроїли у 2004-му

2004 рік розвернув Україну від президентської республіки в бік парламентської. Відповідні зміни було зафіксовано в Конституції. Ослаблення влади президента було тією основною вимогою, в обмін на яку президент Кучма погоджувався на організацію повторного голосування другого туру президентських виборів. 8 грудня 2004 року Верховна Рада України 403 голосами "за" ухвалила закон № 2222-IV "Про внесення змін до Конституції України", а в пакеті до нього – закон про внесення змін до закону про вибори президента.

Що змінилося у підсумку? Проголосований закон передбачав, зокрема, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Він набув чинності 1 січня 2006 року.

Наталія Лебідь,

Опублікувати коментар

0 Коментарі